Чайки

0
326

Їх історія почалася на березі моря. Історія двох чайок, що так хотіли бути людьми. А можливо, то історія двох людей, що таємно від всіх хотіли стати чайками. Все зводиться до того, що їх радість та гіркоту пронизувало солоне морське повітря.

У той спекотний літній день нічого й не натякало, що завтра буде холодна злива. Здається, вона була відносно щаслива. А він в закривавлених долонях тримав гострі уламки свого трагічного минулого. Вона була залежна від своєї незалежності, а його адикція ховалася у глибокій меланхолії. І хто ж знав, що завтрашній дощ буде проливати краплі співчуття їх знайомству.

Вони – чайки, що літають над морем, бродять по пляжах. Кидаються від зграї до зграї, від осені до літа, блукають і мандрують, шукають себе і своїх. Зовсім незнайомих людей пускають до себе на поріг дому, гнізда, душі, серця, життя…. Так, високо над морем, у повний штиль, під сяйвом магічного сузір’я пан і пані Чайка впустили один одного до себе на поріг. І у житті двох чайок почалася історія, як у фільмах, тих американських, добрих та романтичних.

Люди-чайки, крилаті та обезкрилені водночас. Такої щирості як у нього, такої стриманості як у неї, ти більше не зустрінеш в жодному із перехожих. У них сформувався союз. Пташино-людський альянс двох недосконалостей, що гармонійно доповнюють і наповнюють один одного. Він любить брюнеток, з корицею чай, приходить у зливу і робить її щасливу. А вона йому захоплено читала вірші. А він не чув про що вона читає, просто насолоджувався її грубовато-ніжним голосом, що пронизував його, і без того, збуджене тіло.

Крилом до крила, ледве-ледве помітно торкаються. Електричним струмом проходить збудження по їх тілах під час цих торкань. Чайки так високо злітали, що опинялися аж там, де повітря кінчається. Сп’янілі один від одного вони літали над морем і того моря їм було мало. А потім тижневе похміллям. Пан чайка, як отруйне зілля, а пані чайка для нього як панацея. Вона помітила не одразу, що гострі уламки його минулого залишили подряпини на її крилах. І ця отрута пронизала її повністю, до останньої клітинки. О, скільки щастя було в його очах, скільки горя було в помахах її крил. Він не помічав, що ранив її, а вона божеволіла, пролітаючи на нічним морем, хотіла сховатися між хвиль, потонути в піску. Її відносне щастя стало за надто відносним, а його закривавлені долоні не відпускали уламків, що продовжували ранити тепер вже не лише його, а й її.

І одного разу в польоті, коли небо навіть не підозрювало, що наближається шторм, він раптово клюнув її в поранене крило. О, як вона закричала – не описати словами.  На морі від її крику аж хвилі завмерли. Не просто біль, а смертельна агонія здушила все її тіло, отруєне тіло. А вона ж просто бути поряд хотіла, з останніх сил намагалася.

Померти, не літати, не дихати, зійти з  розуму і більше ніколи не приходити до тями. Ілюзія життя. І раптом накрила вселенська печаль. Кричати.  Вона хоче кричати. Так сильно, щоб аж голос зірвати. А потім десь закинути своє виснажене тіло, віддати душу в царство забуття. Так виглядають фатальні іскорки нікчемного життя.

А що в цей час робив пан Чайка? Полетів собі далі, здається, забувши про пані Чайку. З останніх сил, блукаючи серед зграї, вона помітила як він вперто її не помічає. Фліртує з іншими чайками, дарує їм турботу, проводить з ними час….як колись проводив із пані Чайкою. І тут її раптом знудило, накрив черговий приступ агонії. А він вперто її ігнорує, ніби всієї тієї магії між ними ніколи й не було. Чайки – не лебеді, вони здатні смертельно ранити, вони здатні довіру зрадити.

Абсолютно одна, абсолютно розчарована, абсолютно нікчемна та квола. Здається, її душа виставлена на всезагальний осуд абсолютно гола. Пані Чайка була на межі. На межі реальності, сил, переживань. На межі життя. Здається, маленький пташиний організм бере курс на самоліквідацію. Випила всю свою агонію до дна і пішла на дно.

Пан Чайка, в цей час, продовжував свій шлях, шукав нових вражень, нових знайомств, розносив далі свої отруйні печалі. Можливо, вже був абсолютно щасливий. Крилатий і в той же час безкрилий.

А море ніби відчувало, що десь над ним помирає щось прекрасне. Краса, що почала тільки-тільки зароджуватися, ще була не достатньо сильна і потребувала турботи, вона могла запалити безліч веселок над морем. Але раптом почала помирати. Море горювало разом з пані Чайкою. Вітри, урагани, шторм. Море бунтує, воно співчуває.

І ніхто точно не скаже, коли все закінчилося. З радарів ця пара пропала. І одного теплого весняного вечора, коли море було виснажене штормами, незграбно його намагався огорнути штиль. На піщаному березі, під сяйвом сонця, що котилося за горизонт, відбулася магічна подія. Лірично-романтично грала скрипка в компанії з віолончеллю, ця гра пронизувала аж до глибин. Поряд танцювала пара, він дивився на неї не відводячи погляду, а вона сором’язливо опускала очі. На ній була фантастичного зваблива червона сукня, а його смокінг доповнював її образ. Солоне морське повітря огортало їх своїм прохолодним теплом. На цілому світі була лише музика, пара безмежно закоханих та море. Під кінець танцю море впізнало в цих двох щось до болю знайоме. На радощах воно почало вибризкувати хвилями в такт їх музики. І пара людей, що колись були чайками, наповнили один одного собою, наповнили свій світ любов’ю, подарували всесвіту майбутнє.

0

Автор публикации

не в сети 10 месяцев

Yuliia_Lilac

0
flagУкраина. Город: Одесса
Комментарии: 0Публикации: 1Регистрация: 30-03-2018

Регистрация!

Достижение получено 30.03.2018
Выдаётся за регистрацию на сайте www.littramplin.ru

Добавить комментарий

Войти с помощью: